Сонце – це не просто небесне світило, яке дарує нам світло та тепло. Воно здавна надихало людей на творчість, адже його велич і краса не можуть залишити байдужими. Українські поети протягом століть оспівували сонце у своїх творах, створюючи справжні шедеври літератури.
У цій збірці ви знайдете вірші про сонце для читачів різного віку: від школярів та малих дітей до дорослих. Тут представлені твори як класиків української літератури, так і сучасних поетів.
Вірші для школярів
1.
Світить нині сонечко
Світить нині сонечко
У моє віконечко.
Світить воно, гріє,
Все село радіє:
Гарне буде літо,
Гарне буде жито.
Вславить рідний край
Щедрий урожай.
Євген Желєзняков
2.
Сонечка
Сонечко, те, що у небі світило,
Якось у річку згори задивилось
І здивувалось: “Хіба ж так буває?
Знаю, одне я, а тут нас аж два є.”
Сонечко інше – жучок невеличкий
-Зручно вмостилось на листя сунички.
В нього учора були уродини,
Й цятка новенька з’явилась на спині.
Хто ще не бачив, погляньте уважно.
Це вам не жарти, це дуже поважно.
Сонечко горде і раде без міри:
Рочків чотири і цяток чотири.
Леся Медик-Яремчук
3.
Сонечко весняне
Сонечко весняне
Встало з-за села.
Пробудилась рано
Дівчинка мала.
Дивиться в віконце,
Радісна, ясна,
Наче промінь сонця
Мов сама весна.
Бантики в косички
Вплетено як слід,
А рум’яні шічки,
Наче сонця схід.
Грицько Бойко
4.
Сонечко моє
З піснею про сонечко
Йду в дитячий сад.
Миле, миле сонечко,
Як тобі я рад!
Сонечко моє,
Яснеє.
Сонечко здіймається,
Плине в вишині.
Сонечко всміхається
Весело мені.
Сонечко моє,
Яснеє.
В небі ні хмариночки –
Все кругом сія…
Он іде Мариночка
І співа, як я:
Сонечко моє,
Яснеє.
Грицько Бойко
5.
Сонечко, світи
Ось тепер я добре знаю:
Сонце в річку спать лягає —
Сам помітив, як воно
Впало в хвилю — і на дно.
Побіжу мерщій до мами:
— Сядьмо в човен з парусами!
Човен бистрий, од коси
Нас до сонця принеси!
І скажу я так, як треба:
— Підіймайся, сонце, в небо —
Нам не треба темноти,
Ти ще, сонечко, світи!
Михайло Стельмах
6.
Сонечко, сонечко,
Виглянь у віконечко.
Я – маленький хлопчик,
Виліз на стовпчик,
На дудочку граю,
Діток звеселяю.
Народна творчість
7.
Сонечко
Два сонечка я знаю:
Мов куля золота,
Одне у небі сяє,
А друге ось літа.
За сонечком маленьким
Біжу я навпростець.
Ловлю його у жменьку,
Мов сонця промінець.
-Боятися не треба,
Лети собі у світ
І сонечку на небі
Мій передай привіт.
П. Мостовий
8.
Сонечко
Сіло сонце полум’яне
За стоги.
Обгорнули все тумани
Навкруги.
Навіть захід пурпуровий
Вже погас.
А на ранок сонце знову
Йде до нас.
Де це сонце в темну нічку
Спочива?
Може, в морі ясне личко
Умива?
— Не вмиватись я ховаюсь,
Не спочить.
Треба діток в іншім краї
Теж зігріть.
Надія Приходько
9.
Сонечко
Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти.
Бабуся зіллячко несе…
Олена Пчілка
10.
Сонечко лишається
Біля сонечка, вгорі,
Плавала хмаринка.
Проти сонечка, в дворі,
Бавилась Яринка
Враз хмаринка біла
Сонечко закрила,
І Яринка засмутилась
Губоньки скривила
Не журись, Яринко,
Не на вік хмаринка:
Хмарка розпливається,
Сонечко ж лишається!
Грицько Бойко
11.
Сонечкова мама
Вмиває кішка
Кошенят.
Вмиває кізка
Козенят.
Мене
Водою з милом
Щоранку
Мама миє.
І чистим
Сонечко встає
Щодня
З-за небокраю…
І в нього,
Мабуть,
Мама є,
Бо хто ж його
Вмиває?
Анатолій Костецький
12.
Сонячний зайчик
Зайчику-стрибайчику,
Чом я не збагну,
Як ти, побігайчику,
Виліз на стіну?
Як це ти, маленький,
Подолавши страх,
Крізь вікно швиденько
Вискочив на дах?
Ген сміється в небі
Сонце золоте,
В нього, як і в тебе,
Усмішка цвіте.
Зайчику-промінчику,
Чом ти враз ущух —
Затремтіли кінчики
Золотистих вух?..
Ген повзе огрядна
Хмара-бегемот —
Взяти сонце ладна
В ненаситний рот.
Зайчику-гуляйчику,
Не тремти дарма!
Йди мені під маєчку —
Хмари там нема.
Петро Осадчук
Віршики для найменших
13.
***
— Мамо! —
Кличе донечка.—
Подзвони
До сонечка,
Попроси світити,
Щоб раділи діти!
14.
***
Сонечко, сонечко,
Виглянь у віконечко,
Дітки гуляють,
Тебе виглядають.
15.
***
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко.
16.
***
Прийди, прийди, сонечко,
Під моє віконечко,
Будемо ся гріти,
Як маленькі діти.
17.
***
Ось тепер я добре знаю:
Сонце в річку спать лягає —
Сам помітив, як воно
Впало в хвилю — і на дно.
Побіжу мерщій до мами:
— Сядьмо в човен з парусами!
Човен бистрий, од коси
Нас до сонця принеси!
І скажу я так, як треба:
— Підіймайся, сонце, в небо —
Нам не треба темноти,
Ти ще, сонечко, світи!
18.
***
Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,
І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє.
19.
***
Розпустило коси сонце,
Загляда до всіх в віконце:
Хто ще щічки не помив?
Хто зарядку не робив?
Хто не слухається маму?
Хто не склав свою піжаму?
Хто в цю пору іще спить?!
Будем сплюшку цю будить!
20.
***
Гріє землю сонечко,
Ніжно примовляє:
– Прокидайтесь, квіточки,
День весну стрічає!
21.
***
Сонечко весняне
Встало з-за села.
Пробудилась рано
Дівчинка мала.
Дивиться в віконце,
Радісна, ясна,
Наче промінь сонця,
Мов сама весна.
Бантики в косички
Вплетено як слід,
А рум’яні шічки,
Наче сонця схід.
Вірші українських класиків
22.
***
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
Володимир Сосюра
23.
***
Дзумить бджола у липовому цвіті,
І полуниця гріється на сонці.
Весна побігла. По стежині літо
Суниці запашні несе в долоньці.
Виблискують черешні соковиті,
Лягають трави росяні в покоси.
Червоний мак красується у житі,
Над ставом верби розплітають коси.
Малих пташок притихло стоголосся .
В гніздечках їсти просять пташенята.
Пшеничний лан зазеленів колоссям.
Вчить жайворон своїх дітей співати.
Лиш стрибунці сюрчать в траві уволю.
— Ку-ку! Ку-ку! — зозуля лік збиває.
Ген море льону голубіє в полі,
І вітерець легенький повіває.
Червневі дні у сонячних загравах.
Радіють діти: ” Біжимо до річки!”
Запахло медом у духмяних травах,
Все довший день, стає коротша нічка.
Марія Яновська
24.
Серпень
сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям
і розцвітаєм цукровою ватою
сонце періщить по саме нікуди
вата стікає в’язким сиропом
мружаться очі зачинених вікон
люки задраєно і перископи
жовтий наш човен іде під шкіру
білі драже розчиняються в венах
літо не має жодної міри
серпень виходить на авансцену
і – монологи
і – реверанси
згашена рампа
темна куліса
серпень завжди випадає як шанс
раптом померти і вийти на біс
Юрій Іздрик
25.
***
Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях — вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.
Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні —
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!
Ліна Костенко
26.
***
Із-за гаю сонце сходить,
За гай і заходить.
По долині увечері
Козак смутний ходить.
Ходить він годину,
Ходить він і другу.
Не виходить чорнобрива
Із темного лугу,
Не виходить зрадливая…
А з яру та з лісу
З собаками та псарями
Іде пан гульвіса.
Цькують його собаками,
Крутять назад руки
І завдають козакові
Смертельної муки;
У льох його, молодого,
Той пан замикає…
А дівчину покриткою
По світу пускає.
Тарас Шевченко
27.
Заходить сонце
Праворуч — сонце і пожежі!
Палають гір високих вежі,
Палають хвилі вогняні,
І хмари в димі і огні.
Ліворуч — сиза казка ночі,
Чиїсь ласкаві ніжні очі,
Чиїсь зітхання, шелест, шум,
І тихий стогін, тихий сум.
Ліворуч — місяць ллє проміння,
І на воді горить каміння…
Ліворуч — місяць іскри ллє,
Мов в небі золото кує.
Ліворуч — місяць сплів мережку
І застилає нею стежку,
Мов зараз буде в млі ясній
Цариця ночі йти по ній.
…Погасли хвилі, гори, хмари, —
І над землею в’ються чари,
І над землею в’ються сни…
Забудься, серце, і засни…
Олександр Олесь
Вірші про сонце – це не просто красиві рядки, це джерело натхнення, радості та оптимізму. Вони нагадують нам про те, що навіть у найпохмуріші дні завжди є місце для світла та тепла.
Читайте ці вірші своїм дітям, діліться ними з друзями та близькими, і нехай сонце завжди дарує вам гарний настрій та віру у краще!
