Козаки – це яскравий символ мужності, відваги та патріотизму в українській історії. Вони захищали рідну землю, були справжніми воїнами й борцями за свободу. Для багатьох поколінь українців козацтво залишається прикладом гідності й сили духу. Короткі вірші про козаків для дітей допомагають не лише познайомити малечу з історією та традиціями нашого народу, але й виховати в них любов до України та гордість за свої корені. Ці вірші розповідають про героїзм, пригоди та життя козаків у легкій, зрозумілій для дітей формі.
***
Хоч пройшли уже віки,
З днів славної Січі,
Будуть жити козаки,
В нашім серці вічно!
***
Шабля, кінь та щедра вдача!
Ворог не страшний їм наче!
Козаки всіх боронили,
Вільно, щедро, гарно жили.
Землю рідну защихали
Та ганьбити не давали!
***
В сиву-сиву давнину
Козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну
Сунулися без упину
Ляхи, турки та татари,
Москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати,
Щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду :
– Не буде ворогу пощади !
Вірні коні рвуться в битву,
Крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий,
За спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять,
Вражі голови летять.
І на морі, і в степах
Наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки –
Запорозькі козаки !
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич.
(Я. Яковенко)
***
Дух свободи в повітрі ширяє,
Пісня брава возноситься ввись,
Це козак на коні поспішає,
Ох вже враже лихий, бережись!
***
Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки.
(Я. Яковенко)
***
Козаки не лиш воюють,
А й майструють і будують,
І рибалять і співають,
Край свій рідний звеселяю.
***
На Січі ми гуртувались,
Козаками називались.
Україну захищали,
Боронили, прославляли.
***
Раз – два – голова,
Щоб трималася на в’язах
Ми тренуємо всі м’язи
Три – чотири, руки в ділі –
Раз кулак, два кулак –
Бий сильніше, козак.
Щоб триматись на коні,
Треба ноги нам міцні,
Сильні ноги, дужі ноги –
Не злякаються дороги.
Підемо разом в присядку –
Це найкраща нам зарядка.
(Я. Яковенко)
***
Гей, козаче – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!
Як козак засміється –
Ворог з остраху трясеться,
Як козак заспіває –
Вороги чимдуж тікають!
Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!
А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.
Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!
Там чи смерть, чи життя –
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!
(М. Пригара)
***
Булава – це влади знак,
Що втрима в руках не всяк.
До тієї булави
Треба, друже, голови!
В кошового булава
Рік всього в руках була.
А тоді на Раді він
Звіт тримав з усіх сторін:
Що зробити встиг за рік
Цей шановний січовик.
***
Що би хто не звелів,
Що би хто не казав,
Я сьогодні таки
Запорозький козак.
Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий —
Українські шляхи
В Січ мене завели.
В мене коник баский,
В мене шабля лиха.
Ворог схоче прийти —
Бережеться нехай!
В мене спис — до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я вже славний козак
Кошового Сірка.
В когось є далина
І своя сторона,
А для мене лишень
Україна одна!
(Й. Струцюк)
***
Козацька пісня в серці лине,
Хоч вже давно пройшли віки,
Ви зберегли нам Україну,
Навіки славні козаки!
***
За честь і гідність України,
За волю, правду і добро
Вони боролись щохвилини,
Їх кров лилася як вино!
Всіх ворогів вони долали,
Всі землі наші зберегли,
Завжди від лиха захищали
І гордо прапор наш несли!
Сини Твоєї Батьківщини,
В них сила духу непоборна!
Козацтво – слава України,
Це гордість наша всенародна!
***
Росте в лузі калинонька,
Що садила дівчинонька,
Що садила та співала,
Козака із бою ждала.
***
Козак вміє все на світі:
Юшку та куліш зварити,
Честь та славу не зганьбити!
Ще човна побудувати
Й коня в збрую одягати!
В чесний бій завжди вступати,
Ворога з країни гнати!
***
Непереможні козаки
Вам лине слава крізь віки,
Вам дякуєм за Україну.
Не дали впасти на коліна!
(Н. Кіщук)
***
Вагу козацька віра має,
Не продаючись з молотка.
На бій за правду надихає
І юнака, і старика.
Її хранить козацьке серце.
Храм духу маючи в собі.
Вона –до Царства Бога дверці,
Порадниця в гіркій журбі.
Без віри вмерла б Україна,
Погас би в душах Світла сад.
А з нею і лиха година
Отримує духовний лад.
***
Козаки-козаки,
Про вас легенди і казки,
Неспроста народ складає,
Бо вас любить й поважає!
***
Пісню козацьку я заспіваю,
Шапку козацьку від прадіда маю,
Вберу шаровари, вперіщу гопак,
Погляньте на мене,
Ну чим не козак?!
***
Кремезні, гарні,
У вишиванки вбрані.
Оселедці в них на голові,
Шаблі гарні та нові.
Козаки в Січі служили,
Гідно землю боронили.
У бою загартувались,
На козацькій славі знались.
***
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.
***
Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!
— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…
(М. Чурай)
***
Козаче, воїне величний,
Прославлений ти у віках!
У куряві, в гарячих битвах
Ти торував свободі шлях.
Бурлив Дніпро, іржали коні,
Степи виднілись в близині.
З османським Кримом в прикордонні
Могутні козаки жили.
Були відважні і сміливі,
Відстоювали наш нарід,
Щоб зазіхнути окупанти
На Січ козацьку не змогли.
Віками боремось за Волю,
Низький доземний вам уклін,
Славетнії козацькі вої,
Що українство зберегли.
Не дали розтоптати парость,
Корінням дали прорости
Могутній нації незламній
На Богом даній нам землі!
(І. Козак)
***
Україно, не бійся біди,
Ні загарбників, злої орди,
Ні чужої важкої руки,
Бо тебе бережуть козаки.
***
Попереду всього війська
Виступає отаман.
Чи далеко бій, чи близько,
В ньому він найстарший пан.
Він суддя всім і товариш,
Батьком козаки зовуть.
Кошових багато знаєм,
Що дали в майбутнє путь
Волелюбній Україні –
Нашій рідній Батьківщині.
***
На коня козак заскочив,
Їхать він по полю хоче,
Чуб поправив він та вуса:
«Рідній я землі вклонюся.
Буду я її любити,
Завжди буду боронити!».
***
Що би хто не звелів,
що би хто не казав,
я сьогодні таки
запорізький козак.
Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий –
українські шляхи
в Січ мене завели.
В мене коник баский,
в мене шабля – лиха.
Ворог схоче прийти –
бережеться нехай!
В мене спис – до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я із славних отих
кошового Сірка.
Що для мене орда?
Що для мене москаль?
Од козацьких атак
хто, скажіть, не тікав?
У вогні не горів,
у воді не тонув,
Я здолав у борні
смерть свою не одну.
Сивий степ – з-під копит,
а з-під весел – моря.
Над моїм знаменом –
Мономаха зоря.
В когось є далина
і своя сторона,
а для мене лишень
Україна одна.
(Й. Струцюк)
***
Козаки по полю йдуть,
Прапор у руках несуть,
Пісню хором всі співають,
Україну прославляють:
«Рідна наша ти земля,
Де лани, і де поля,
Люба наша Україно,
Серцем ми до тебе линем!».
***
Кінь – то вірний друг козацький –
Раптом ворог йде зненацька,
На коня козак заскочить,
Шаблю в руки взяти схоче.
Швидше кінь за вітер мчить,
У сідлі козак сидить.
Він безстрашно став до бою,
Побратимів взяв з собою!
***
Гоп-гоп, гопачок,
Затанцює козачок!
Танець хвацький,
Дуже вправний,
І веселий, і забавний.
На дозвіллі і в поході.
Козаку стає в пригоді.
Та не тільки це танок,
А й військовий ще урок.
Це мистецтво звуть отак:
Славний бойовий гопак.
***
Козак бандуру в руки взяв
Та гарну пісню заспівав –
Розповів він про походи
Під Полтаву й Жовті води,
І про подвиги козацькі,
І про мрії всі юнацькі.
***
На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, приспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали отамана
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється…
“Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.”
“Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує…
Козачество гине;
Гине слава лицарськая,
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам церков,
В церков не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Волю рятувати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
***
Знає кожен, знає всяк,
Хто з оселедцем – той козак,
Але ж не в оселедці річ,
Козак це той, хто любить Січ!
***
Горять і села, і ліси,
Орда мов чорна ніч.
Про поміч люд іде просить,
У козаків на Січ.
***
Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся наш Трясило,
Тяжко зажурився,
А поганець Конецпольський
Тому звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
“Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи —
Наше безголов’я”.
“Бенкетують, препогані
Собі на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду, —
Козак ляха знайде”.
Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Встало сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.
***
Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли круки з поля
Та ляшеньків їсти.
Налетіли гайворони
Вельможних будити…
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали гайворони,
Виймаючи очі,
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить крячок на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак колишнеє,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
“Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
Найду в шинку свою жінку,
Найду жінку, почастую,
Та з ворогів покепкую”.
(Т. Шевченко)
***
Козак любив Вкраїну неньку
Любив коня свого й братів,
Свою хатиночку маленьку,
Та волю більш за все любив!
***
З них не один віддав життя,
За волю України,
Тож хай висить козацький стяг,
Й козацька пісня лине!
***
Вони живуть уже в віках,
Тримаючи шаблі в руках,
І свою вдачу крізь віки
Передають нам козаки.
***
Ми неньку нашу, Україну
Обережем від всяких бід.
Ми, козаки, одна родина,
Міцний і славний весь наш рід.
***
Незлічити козаків
Мужніх, славних хлопців,
Мчать між зелені степів,
Швидко запорожці.
Короткі вірші про козаків – це чудовий спосіб передати дітям важливі історичні знання та моральні цінності. Через прості, але змістовні рими, діти можуть відчути гордість за своїх предків, дізнатися більше про козацьку доблесть і хоробрість. Знайомство з козацькими віршами допоможе малечі зрозуміти, що козацький дух живе в кожному з нас і що ми маємо берегти та цінувати свою багату історію.
