“Кобзарю чи кобзаре” – саме таке формулювання змушує замислитися над правилами відмінювання і над тим, як звертатися до кобзаря правильно.
У цій статті ми розглянемо всі можливі форми цього слова, наведемо приклади та пояснимо, чому одні варіанти є нормативними, а інші ні.
Що таке “кобзар” і чому його часто вживають у звертанні
Слово “кобзар” – іменник чоловічого роду, що означає мандрівного українського народного співця, який грав на кобзі або бандурі. У літературі та культурі кобзар, це не лише професія, а ще й символ національної пам’яті, духовності, народної мудрості. Часто це слово використовують у звертанні з пошаною або поетичним змістом.
Звідси часте вживання форми кличного відмінка: у піснях, віршах, навіть у патріотичних гаслах:
“Співай, кобзарю, пісню нам живу!”
Та як бути впевненим, що сказано правильно?
Кличний відмінок: чому “кобзарю”, а не “кобзаре”
Кличний відмінок в українській мові утворюється по-різному залежно від типу відмінювання іменника. Для іменників чоловічого роду II відміни, які закінчуються на твердий або м’який приголосний, діють свої правила. У слові “кобзар” – м’який приголосний -р, тому правильною формою кличного відмінка буде “кобзарю”, а не “кобзаре”.
Чому не “кобзаре”
Така форма характерна для інших іменників, як-от: вчителю, учителю, але не вчителе. Звернімо увагу, що кобзар, як і лікар, має кличний відмінок на -ю – “лікарю”, “друже”, “панотче”, “кобзарю”.
Усі відмінки слова “кобзар”: як змінюється слово
Щоб не плутатися, варто знати всі форми слова “кобзар” у різних відмінках.
Ось як правильно змінюється прізвище кобзар при відмінюванні:
- Називний відмінок (хто? що?): кобзар
- Родовий (кого? чого?): кобзаря
- Давальний (кому? чому?): кобзареві або кобзарю
- Знахідний (кого? що?): кобзаря
- Кобзар в орудному відмінку (ким? чим?): кобзарем
- Місцевий (на кому? на чому?): на кобзареві, на кобзарі, на кобзарю (залежно від стилістики)
- Кличний відмінок кобзар (звертання): кобзарю
Ці форми використовуються залежно від контексту офіційного, художнього, розмовного. Наприклад:
“Я слухав, як кобзар співав” – називний.
“Подарував гроші кобзареві” – давальний.
“Дякую тобі, кобзарю!” – кличний.
Як не помилитися: поради, щоб правильно вживати “кобзар”
Використання правильного відмінка – не складно, якщо орієнтуватися на прості правила.
Ось як легко уникнути помилки:
- Якщо звертаєтесь до людини, завжди використовуйте кличний відмінок “кобзарю”.
- Якщо мова про когось, хто виконує дію, то це може бути називний або родовий: “Кобзар співав” або “Не чули голосу кобзаря”.
- Форми кобзаре в українській мові не існує, тому її слід уникати.
У чому різниця між “кобзарю” і “кобзареві”
Варто не плутати кличний відмінок (звертання: кобзарю) з давальним (відповідає на питання кому? – кобзареві або кобзарю).
Обидві форми кобзареві й кобзарю допустимі у давальному відмінку, але тільки форма “кобзарю” є кличною.
Тобто:
“Я вручив дарунок кобзареві (або кобзарю)” – це давальний.
“О, кобзарю, співай ще!” – це звертання, кличний.
Коли вживати форму “кобзарю” в художньому мовленні
Найчастіше форму “кобзарю” ми чуємо у поезії, урочистих промовах або текстах із високим стилістичним навантаженням. У звертаннях до Тараса Шевченка – як автора «Кобзаря», або до образу народного співця саме “кобзарю” звучить мелодійно і правильно:
“О, кобзарю, слово твоє живе й досі!”
“Заспівай нам, кобзарю, думу про волю.”
Така форма надає промові урочистості, національного колориту і глибини.
Запам’ятайте: якщо ви звертаєтесь до кобзаря, говоріть і пишіть “кобзарю”, бо саме так звучить літературна норма.
